2 травня 2022

Вчора наш кухонний волонтерський проект закінчився.

Вже більше тижня ми відчували перебої з продуктами, викручувались як могли, доварюючи все, що мали на кухні: пшеничні й пшоняні крупи, рис, макарони, тушонку. Картоплю берегли лише для перших страв; моркву й цибулю для пасеровки використовували дуже економно. Овочів трохи підвозили, але всього обмаль. Врешті решт до суботи й неділі ми доварили практично все.

"Відколи відкрились кафе й ресторани волонтерської допомоги стало значно менше", - пояснює Максим, координатор проекту. Та й ми, волонтери-кухарі, так ухайдокались за цей місяць, що треба або шукати нових нам на допомогу, або відпочивати хоча б тиждень, повноцінно.

Це моя вже друга воєнна волонтерська команда. Неймовірна. Працьовита. Яка за кілька годин перечищала мішки картоплі, моркви, цибулі, буряка. Яка не ремствувала, що нема нічого, а просто готувала з цього самого "нічого" обіди. Яка зранку на кухні викладала зі своїх рюкзаків капусту, буряк, сметану, гречку, молоко, куплені за свої гроші, - те, чого бракувало в цей день на кухні аби можна було сьогодні зварити борщ, кашу, омлет. Яка знаходила час, можливість і ресурс робити більше ніж може. А ще підтримувала один одного словом і ділом, ділилася добром, натхненням і внутрішнім світлом. Важко було повірити, дивлячись на нас, таких різних, що ще кілька тижнів тому ми навіть не бачилися ніколи в реальному житті. Бо ми працювали так, ніби один організм, ніби коліщата одного цілого механізму: дівчата чистять, ріжуть - ми з того готуємо, передаємо на фасовку - дівчата розважують, запаковують, підписують - координатори повідомляють про готовність до розвезення.

Бо всі ми маємо одну мету - перемогти. Вистояти. Побороти.

Я дуже хочу запам'ятати кожного з моїх колег-волонтерів.

Не буду здивована коли здибаюсь з кимось з цієї чи попередньої волонтерської кухні в нових волонтерських проектах. Ба, навіть таки здивуюсь, якщо не зустріну.


Я випрала свій кухарський фартух, майку, шорти. Вдалось таки змити кухонний запах з волосся й тіла. В пучки пальців цей своєрідний аромат цибулі, моркви й жиру в'ївся найсильніше, чим не терла - за один день не вдалось змити. Не буду ховати речі далеко. Бо попереду ще не один місяць боротьби за Перемогу.




Останні пости

Дивитися всі

Мабуть, я знову переоцінила себе. Тиждень тому, після провідування поранених, зайшла на наш Печерський базар за овочами і … не змогла не поділитись з продавчинею Олею. Про хлопців, звісно. Про те, що

«Оксанко, як Ви? В якомусь проекті зараз, десь допомагаєте? Я щось не знаю куди себе приткнути. І роботу кидати не можна, а користі від мене там мало» - це від Ані-старшої. «Приглядаюсь до всього – ал

«Щось чути від наших?» - цікавимось ми одна в одної кожного разу як бачимось чи листуємось. Ми – це ті, хто лишився тут, в безпеці. Наші – це ті з нашої кухонної команди, які зараз на фронті. Ми дуже