21.03.2022 р., понеділок

Ми сьогодні так вправно все зготували, що до обіду ще го-ди-на (!!!), а у нас все готове, упріва в котлах. Григорівни нема, вона тепер може годинами не з'являтись на кухні, знаючи, що ми самі все зробимо. Сидимо, теревенимо.

– Після перемоги прийду до тебе платтячко шити, - я до Наташі, у якої свій маленький магазин ремонту одягу.

– А я відразу до себе, у село. Саджати треба. Хоча сюніч ще морози були у нас на Сумщині, – приєднається до нас Свєта, щойно вимкнувши котел з пшоняним супом зі шкварками. – Я з осені полуницю посадила. Думали з чоловіком цього року поросятко взяти. І качок.

– А я не знаю, чи буде куди повертатись після перемоги, - Оксана з Ворзеля. Вони з Борисовим вчора з'ясували, що земляки, евакуювались майже одночасно.

– А я податки вже сплатила онлайн через монобанк, сьогодні ж 21 число.

– А я не встигла, сплачу коли буду вдома на побивці.

– А я своїм поварам буду страшилки розповідати про те, де і як працював, от ніхто не повірить, – Юрка Борисов, який до війни працював у шкільній їдальні крутого міжнародного ліцею.

Ми часто думаємо про перемогу. І про те, що приготуємо. І про те, що нас нарешті замінять справжні кухарі і ми повернемося до свого довоєнного життя.

Нарешті вийшла на зв'язок моя перукарка, з Чернігова: живі, виїхали! "Після перемоги - я перша в черзі до тебе!" - забиваю за собою чергу на стрижку.

Тренерку Марину вітаю з днем народження. Застаю її під Рівно, за тиждень-другий їй народжувати. Не так, мабуть, і не там планувала свою первістку народжувати.