03 квітня 2022, неділя

Четвертий день вже працюю на новій волонтерській кухні. Одне з кафе на Шота Руставелі.

Відлежалась вдома два дні після ліцейської кухні, як прийшо повідомлення від Федора (так, так, той самий Федір - і яхтсмен, і колишній кухар, якого Григорівна виставила за двері зі словами «або тут постійно працюєш, або нема чого приходити!»):

- Я тут на новій волонтерській кухні. Потрібні ще кухарі, приходь!

- Я ж не кухар, я ж волонтер.

- Я вже дав рекомендації, що ти найкращий кухар, якого я зустрічав. І це чистісінька правда. Тебе вже тут чекають!

Що ж, воно-то зовсім не правда, ніякий я не кухар, хіба парові котли трохи опанувала, пропорції вже знаю. Зрештою, мої руки потрібні зараз – і це головне. Збираю свої шорти, майку й мокасини, які з яхтенних тепер перехрестила в кухонні, паспорт, рюкзак – і гайда вниз Собачою стежкою зі свого Верхнього Печерська до Бесарабки. Цю вузеньку стежку зі східцями поміж пагорбами й будинками не кожен киянин, певно, знає. Як була тут колись давно протоптана стежина болотистою місцевістю в долині річки Клов, якою кияни добирались навпростець від Лаври, Печерської фортеці, Липок вниз до Бесарабки, так і нині існує такий собі «шлях навпростець».


Кафе 3В господар віддав і теробороні, і волонтерам-кухарям. Готуємо і для тих воїнів, що живуть тут, в кафе, і для пакування та розвезення на блокпости, ТерО та госпіталь. Робота тут з 9 до 17, тож тепер маю можливість ночувати вдома, точніше в офісі, бо ми з Сашком і досі ночуємо на роботі, на яхтенних матрасиках.

Команда тут невелика: кілька дівчаток чистять картоплю-моркву-цибулю, вони ж - на фасуванні; на кухні- 4-5 осіб. Я написала своїм колегам з ліцейської воєнної кухні і зараз тут, зі мною, вже працюють Паша, Наташа і Федір.



Це неймовірне відчуття плеча! Паша просто запитав: "Вам там потрібна допомога?" і вже третій день він тут. Хоча я добре знаю, що він шукає якогось офіційного працевлаштування. Наташа вже вийшла на роботу до себе в ательє ремонту одягу, клієнти є, бо купити нове зараз нема можливості, тож запит на лагодження одягу є. Але Наташа тут, з нами, бо.....

На це питання кожен має свою відповідь.

Готуємо, як каже наш шеф-кухар Пауль, як для воїнів: аби було ситно й смачно. Проте Ната (Krilata Nata) примудряється ще й вигадувати щось особливе для видачі нашим хлопцям тут, аби меню було не прісно-стандартне. То омлетик з куркою приготує, то залишки печінки підсмажить, то курку в соусі "теріякі".

Ну, а на великі порції на розвезення вже такого не намудруєш. Кулеша з пшона зі шкварками, борщ, супи, картопля, каші, курка, салати - основні наші страви.



Останні пости

Дивитися всі

Мабуть, я знову переоцінила себе. Тиждень тому, після провідування поранених, зайшла на наш Печерський базар за овочами і … не змогла не поділитись з продавчинею Олею. Про хлопців, звісно. Про те, що

«Оксанко, як Ви? В якомусь проекті зараз, десь допомагаєте? Я щось не знаю куди себе приткнути. І роботу кидати не можна, а користі від мене там мало» - це від Ані-старшої. «Приглядаюсь до всього – ал

«Щось чути від наших?» - цікавимось ми одна в одної кожного разу як бачимось чи листуємось. Ми – це ті, хто лишився тут, в безпеці. Наші – це ті з нашої кухонної команди, які зараз на фронті. Ми дуже