27.03.2022, неділя

Рис з тушонкою на обід викликає спогади про яхтинг. І мрії про "після перемоги".



Команда знову зменшилась. Оля поїхала додому на побивку і тепер, скоріш за все, не скоро повернеться, бо живе біля Боярки, яку зараз бомблять.

Паша вже кілька днів цікавився чи дадуть якісь привілеї чи статус за нашу роботу на кухні. І коли ми щиро дивувались як йому в голову таке приходить, він мовчки відходив. Тепер же пішов додому зі словами "на пару днів', але потім з'ясувалось, що вже не повернеться.

Найприкріша ситуація з Рустамом і Глебом. На питання Григорівни а чому не лишились в Харкові, чи там не потрібні були руки чи в ТерО, чи у волонтерських центрах, ми почули: "Ми в своих стрелять не будем".

Можливо, ми надто толерантні. Ми не кричали, ми не ганьбили. Ми просто відсторонились. Але за кілька годин хлопці зібрались і попрощались.

Нас знову шестеро цілодобових плюс Ярослав і Коля приходять вдень. Всі сподівання розбитись на зміни, аби працювати 4 доби і 2 відпочивати, розбиваються.

Тим з більшим нетерпінням чекаємо на перелом у війні. І на перемогу!


Останні пости

Дивитися всі

Якщо не брати до уваги залишки блокпостів та кількість людей у військовій формі на вулицях, то життя в столиці зараз майже повернулось до довоєнного стану. Працюють кафе, ресторани, діти гасають на ву

Четвертий місяць війни. Тривоги бувають то частіше, то рідше. В місто потроху потягнулись повертенці з евакуації. Їх помітно: під час сирен прожогом біжать до найближчого укриття, при нічних повітряни

До дня вишиванки моя подруга англійка попросила мене зробити невеличкий допис. І тут я сама для себе з'ясувала, що я ніколи не задумувалась над питанням "Чому ми носимо вишиванки?" Адже далеко не всі