27.03.2022, неділя

Рис з тушонкою на обід викликає спогади про яхтинг. І мрії про "після перемоги".

Команда знову зменшилась. Оля поїхала додому на побивку і тепер, скоріш за все, не скоро повернеться, бо живе біля Боярки, яку зараз бомблять.

Паша вже кілька днів цікавився чи дадуть якісь привілеї чи статус за нашу роботу на кухні. І коли ми щиро дивувались як йому в голову таке приходить, він мовчки відходив. Тепер же пішов додому зі словами "на пару днів', але потім з'ясувалось, що вже не повернеться.

Найприкріша ситуація з Рустамом і Глебом.

- Хлопці, а чому ви сюди приїхали? Хіба в Харкові ваші руки не потрібні? в ТерО чи у волонтерських центрах? - Григорівна прямолінійна й безцеремонна. Проте це питання і в нас усіх крутилось на язиці. - Ми в своих стрелять не будем.

Ми не віримо в те, що почули!

Можливо, ми надто толерантні. Ми не кричали, ми не ганьбили. Ми просто відсторонились. Але за кілька годин хлопці зібрались і попрощались.

Нас знову шестеро цілодобових плюс Ярослав і Коля приходять вдень. Всі сподівання розділитись на дві зміни, аби працювати 4 доби і 2 відпочивати, розбиваються. Що ж, нам своє робить!

Тим з більшим нетерпінням чекаємо на перелом у війні. І на перемогу!

День наступний

День попередній