8 червня 2022
Четвертий місяць війни. Тривоги бувають то частіше, то рідше. В місто потроху потягнулись повертенці з евакуації. Їх помітно: під час сирен прожогом біжать до найближчого укриття, при нічних повітряних тривогах перелякано вилітають з квартир, відсиджуються в коридорах і дивуються чому інші сусіди цього не роблять.
А більшість киян тих, хто не виїжджав в евакуацію, вже з цим звиклись. Сирени вдень, сирени вночі.... Проте життя триває, тож кияни чимчикують зосереджено на роботу, вибираючи маршрути аби менше залежати від метро, яке на час повітряної тривоги не їздить через Дніпро, бо можна застрягнути надовго. Балетмейстер нашого ансамблю, після того як простирчав 2,5 години у метро через тривогу, надалі з Лівого берега й на Лівий берег їздить виключно на автобусах. "Поки що наземний транспорт під час тривог продовжує їздити. А навіть якщо й не буде, то я можу пішки перейти міст і їхати далі", - каже він.
Я ловлю себе на думці, що засинаю під нічну сирену так само легко, як і в підвалі військової ліцейської кухні у перші місяці війни. Єдине, що час від часу турбує мене (і не лише мене, як виявилось, знайомі теж зізнались в таких думках): от якшо шо, "приліт" - а я оголена сплю?! Але оптимістка Ната розвіяла мої страхи: "так легше буде знайти кровотечу у тебе на тілі!" Ото точно! Наткине пояснення мене повністю заспокоїло, тепер засинаю спокійно.
За тиждень-другий і повертенці теж потроху звикають, ще якийсь час не сплять, перечікуючи закінчення тривог у коридорах чи біля ліфтових шаф, ну хто вже що вичитає чи придумає собі про безпечні місця у багатоквартирних будинках. Але що далі, то більше доходять до розуміння, що все життя не будеш переховуватись, що не кожна ракета (як і не кожна куля) - твоя. І що такий стан тепер у нас надовго. І що "надовго" тепер для тебе означає не "до 10000 числа", не до 3-х місяців" як це здавалось на початку війни, чи ще більш неймовірно (на тоді) "до 6-ти місяців", а таки "більше року", "кілька років". Ну, як в Ізраїлі приблизно. І що з цим треба жити. Бо взагалі треба жити тут і зараз.
Останні пости
Дивитися всіПішов третій рік повномасштабної війни. Й одинадцятий - від початку вторгнення... Їхали через Українку: майже всі рекламні щити містечка - з портретами полеглих хлопців з Українки. І серед них - наш Д
За останні тижні ми з нашим волонтерським сусідсько-товариським фондом: - забезпечили харчування другій групі бійців 95 ОДШБ, які приїжджали з передової сюди на навчання й опанування нової техніки. -
"Поки все є, та й зима вже кінчається" - це Петя на моє випитування чи прислати їм окопні свічки, термохімічні грілки, чи може пиріжечків домашніх, чи вареннячка. Петя вже тижнів два як виписався з го