07.03.2022 р., понеділок

"Мене тут нема. Готуйте самі" – і Григорівна зникла у ліфті для підйому страв (яким ми возимо каструлі вгору і вниз)

Вона рознервована, бо зранку була чергова нервотрьопка під час роздачі сніданку. І хоч потім з'ясувалось, що вина була не наша, то офіціантки переплутали, але ж нервів було у неї! Тож зараз ми готуємо обід практично самі. Нарізати все на вінегрет - без питань. Технологію варки супу я вже теж знаю, пропорції на 250 літрів теж. Рисову кашу майже пам'ятаю як варити, а от з пропорціями – не певна. Розмірковуємо разом з хлопцями-музикантами. Вони ж носять каструлі з купою, пересипають крупу в котел, то щось теж за цей час вже запам'ятали. Відміряю крупу, воду. Перед закипанням води з'являється Григорівна і .... схвалює пропорції. Ок, далі я сама. Котлетки сьогодні подаємо волонтерські, їх Петро лише розігріває у парові шафі.

Для компоту сьогодні використовуємо також волонтерські сухофрукти з Франківщини: бавовняний мішечок з написом "сушениця" і трилітрова банка варення. Варення не відразу і второпали яке: коричневе і тягуче мов гречаний мед. А майже на дні банки - чи то вишні чи черешні.

Обід зготували вчасно, і наче все вийшло зовсім непогано. А якщо чесно - то смачніше за те, що тут готувалось у перші дні мого волонтерства. Бо Петро й Женя додають спецій не лише у супи, а навіть у сьогоднішню кашу з рисової січки.

Петро навіть придумав чим себе займати під час тривоги: бере з собою у підвал кульочок з часником, ніж і чистить його.

Неймовірно горді собою, що змогли, що усе зробили. Проте на роздачі нас чекає легке "опускання на грішну землю": супу не вистачило. Всього лиш на 3 столи, але ж не вистачило! Добре, що завжди маємо залишок супу з учора, розігріваємо. Але на майбутнє є досвід: варити треба по максимальну позначку!

Вчимось.





Останні пости

Дивитися всі

Якщо не брати до уваги залишки блокпостів та кількість людей у військовій формі на вулицях, то життя в столиці зараз майже повернулось до довоєнного стану. Працюють кафе, ресторани, діти гасають на ву

Четвертий місяць війни. Тривоги бувають то частіше, то рідше. В місто потроху потягнулись повертенці з евакуації. Їх помітно: під час сирен прожогом біжать до найближчого укриття, при нічних повітряни

До дня вишиванки моя подруга англійка попросила мене зробити невеличкий допис. І тут я сама для себе з'ясувала, що я ніколи не задумувалась над питанням "Чому ми носимо вишиванки?" Адже далеко не всі