8 травня 2023

Петю нагородили Золотим Хрестом!!!!

Виявляється, його нагородили ще 10 квітня, але вручили лише ось зараз.

Ми всі, і ті, хто працював з ним на кухні, і ті, хто допомагав йому й хлопцям продуктами, одягом, екіпіровкою, страшенно радіємо і пишаємось ним.

"Ходжу по вулиці і дурнувато посміхаюсь, так я рада, що Петя живий, і що його відзначили" - пише мені Марина.

З Петею спілкуємось (листуємось) і щодо нагороди, і щодо хлопців (когось з його побратимів вже знаю заочно, як от Митрича), і щодо урожаю часника й зелені, що Петя з Митричем біля бліндажів у ящиках з-під БКК посадили у квітні.

Ну, і щодо армії уклоністів мова заходить, аякже.

"А я ще не знаю, кому пощастило більше: мені чи їм", - пише Петя.

Так і у нас, цивільних - те ж саме! Ми, ті шо тут лишились (хай і в тилу, але в Україні) думаємо щодо тих, які здриснули: ще не відомо кому більше пощастило! Бо такого єднання, такої підтримки одне одного, такої віри, такого переборювання страхів і переростання себе самого- отакого вони там, в європах, не відчують ніколи. Серед тих, хто тут лишився, є й ті, що все одно боятися й досі, і ходять кожного разу в укриття; є ті, що давно забили на всі ці тривоги й живуть повноцінним життям. Різні є. Але нема слабаків. Ну, це я скоріше про жінок, бо ж чоловіки все одно не можуть виїхати, хочуть вони звалити чи не хочуть. А у жінок і старших чоловіків вибір є, і реалізація цього вибору буває досить несподівана. Ті, про кого б і не подумав - лишились. А скільки ж виїхало тих, про кого б теж ніколи не подумав, що здрисне так швидко.....

Так, війна. Проявляє все. В темні часи добре видно світлих людей.

День наступний

День попередній