15 травня 2023

Надвечір'я, середмістя Києва, парк Шевченка. Біля одного фонтану - бажаючі вчать сальсу. Біля іншого - грають вуличні музики. Невеличкі черги біля кіосків з кавою, з морозивом і біля міні-кафе з млинчиками. Починає звучати сирена: першою завиває десь здалеку, від оперного, потім підключається з боку університету, врешті ще одна, зовсім поруч, з Терещенківської, доєднується до тріо. Їм аккомпонують сирени з мобільників. Жодної біганини, жодної паніки, ніхто нікуди не зникає. Парк, як відображення всього міста, продовжує жити своїм життям.

- А шо там? Дрони чи літаки? - тітка, що пече млинці, звертається до черги. - Бо не можу відірватися, а як бува ракети вже пішли, то нам положено зачинятись.

    Люди  заглядаючи в телефони.

- Нє, поки тільки злетіли з кацапського аеродрому. Печіть собі!

- Знову лякають! Ну, то як випустять ракети - скажете, - і продавчиня вправно перевертає румяного млинчика, загортає начинку і вручає малій.

     Та задоволена всідається поруч зі знаменитою київською бабцею й уплітає гарячого млинчика.

     Неподалік цієї бабці восени минулого року впала ракета, зруйнувавши частину парку і майданчика, повибивавши шибки в університеті. Та бабця встояла. Парк і майданчик відремонтували, шибки повставляли і зараз жодного сліду того прильоту не видно.

    Можна сперечатись щодо такої безпечності киян. Але це вибір кожного: жити повноцінним життям, тут і зараз, розуміючи що від твого страху траєкторія руху кацапської ракети не зміниться. Чи з кожною сиреною, вдень чи вночі, бігти в метро.

    "Відбій повітряної тривоги", - рефреном лунає з мобільників хвилин за 10.

- Щось швидко вони сьогодні. Лякає кацапня, ракет же мало лишилось - кияни кепкують між собою, знайомі і не знайомі. Зараз ми всі - єдині. Ті, хто лишився тут, ті, хто не виїхав.

     Вночі москалі відтягнулись: після сирени загухкало ППО, зовсім близько, так що аж кота підкинуло з ліжка і він чкурнув кудись у ванну. Тягнусь до телефона: всі контакти в Телеграмі "зеленішають", т.т. люди онлайн.

- Як там у вас? - це і донька, і сестра.

- Гучно. Але норм.

     Оце наше "норм" важко пояснити тим, хто не тут.

     Поки за вікном працює ППО, гухкає й блискає, листуємось з дівчатами: "сидимо у коридорі" - це сестра з племінниками. Атож, з 21 поверха в 3 ночі не добіжиш до бомбосховища. Та й зранку у школу дітям. "Спустилась на перший поверх" - це донька в будинку під Києвом.

- Ну все, наче пишуть, що більше нема запусків, можна влягатись. Спокійної ночі всім, намагаємось заснути!

- Ага) ми вділись в джинси, тепер розділись))) наче да...спробуємо поспати - сестра.

- Угу. Але хочеться покурити і випити))) - донька.

    А загалом у нас все норм.

День наступний

День попередній