20.03.2022 р., неділя

Спала як завжди: лягла – відключилась. Тільки знову жахи снились: рахую котлети, рахую сосиски, відміряю порції, увесь час чогось не вистачає!

Прийшли нові дівчата-офіціантки, теж волонтерки. Одна з них масажистка, тепер окрім роботи в їдальні ще й допомагає нам зі спинами. Але саме через новоприбулих нас, кухарів (ги-ги, так, це про нас), переселили нагору, з підвалу на перший поверх. Кімната поруч з кухнею, з м'ясним цехом. Наші дівчата, які жили в цій кімнаті й раніше, жалілись на засилля тарганів. Не можна сказати, що у нас в підвалі їх не було, але тут... Вимили, забризкали спреєм. Вибору все одно не маємо.

На роздачі сніданку ми знову утрьох: Наташа, Надя-молодша, я. Руку набили так, що роздаємо все хвилин за 15! Та ще й так вдало: майже все роздали, нічого не залишається! Ми так радіємо. Аж тут... під'їжджає (з тацею) офіціантка з третьої роти!!!! За макаронами!!!!! Які ми так вдало роздали.

Але ж ми вже досвідчені кухарі: "так, зараз піднімемо ще", – швиденько вниз, швиденько вчорашню гречку в пароконвектор і за 10 хвилин у нас все готово! Отакі ми!

– Так, а як з Григорівною колектив уживався? – пліткують Андрій і Паша, чистячи рибу.

І до мене очікувально дивляться.

– А я звідки знаю?

– Ну, так Ви ж тут працюєте.

– Хто? Я???!!!! Хлопці, я такий само волонтер, як і ви!!!!!! Просто я прийшла сюди трохи раніше за вас обох. Я тут всього лиш три тижні (боже, це ж і справді сьогодні рівно три тижні мого "кухарства"!).

– Справді? – не ймуть віри. – А ми ж думали, що Ви тут працюєте, Ви так все знаєте, Ви так з Григорівною спокійно розмовляєте.

Ха-ха-ха, дійсно насмішили мене мої колеги!!!!

День наступний

День попередній