11 квітня 2022

У нас новий кухар, Антон. Поки я знайомлю його з нашою (нашою?) кухнею, він розглядається, дивується що всього одна індукційка і відразу ж комусь телефонує: "візьмеш оті дві плити ліворуч від дверей". І вже за півгодини його колега привозить дві індукційні плити. З ресторану, де Антон працював до війни. Овва, у нас тепер цілих ТРИ індукційки! А це неабищо! По-перше, це ще плюс дві робочі плити, а по-друге, це плити не інерційні, а індукційні, на них готується так само швидко, як на газових.

Дві нові плити новий кухар займає каструлями під борщ - визвався сам взятися саме за борщ. Що ж, згадую себе у перші дні на новій кухні: це й справді легше і зручніше для ознайомлення з новою кухнею. Ми ж, "старі кухарі", краєм ока поглядаємо: загрілив на плиті моркву й цибулю для бульйону - ну, ми цей кухарський лайфхак вже знаємо, Паша навчив! Заклав першими моркву й сирий тертий буряк???!!! Картоплі ще й досі не закладає???!!! Все ріже вручну, ножем (ми ж маємо готову пасеровку. Проте я його розумію, бо й сама ніколи не використовую терті овочі доя борщів і супів, лише різані)???!! Все незвично, але ми чемно не втручаємось - Віктор рекомендував Антона як досвідченого кухаря, який може зварити суп "з нічого". Зрештою, в борщ було додано і картоплю, і підсмажений буряк з томатною пастою, і капусту. І борщ таки вийшов знайомого всім з дитинства смаку. Отака от наша традиційна страва: хоч в якому порядку закладай інгредієнти - борщ все одно вдасться!

Тим часом Максим приносить невтішні новини: продуктів на завтра майже нема. Таки добре, що до нас приєднався Антон - "з нічого" будемо готувати не лише суп, а й всю решту їжі на 240 порцій. Хлопці на закупках роблять все можливе й не можливе, шукають і волонтерські внески, і комунальне фінансування (адже на ТО мають виділятись гроші з міського бюджету). Саме на цьому етапі відчувається, що на таких волонтерських кухнях залишаються люди, які не панікують, не депресію, а спокійно роблять те, що можуть за будь-яких умов. Ми ще раз переглядається, скільки чого маємо зараз і прикидаємо меню на завтра. Бо завтра буде завтра, хлопці будуть шукати можливість закупок.

Я ж вношу свій внесок: мої сусіди (так, так, мої найкращі у Києві сусіди, які завжди допоможуть, які допомогли і першій воєнній кухні ножами, ухватками, рушниками, ланч-боксами, консервами, варення, чаєм) зараз теж допомагають новій волонтерській кухні. На мій заклик вони скинулись коштами і в результаті маю на картці чималу суму. З неї зможу купити якусь частину продуктів, хоча б для борщу, на кілька днів.

А ще ж до того сусіди нанесли мені кілька пакетів приправ, для кухні. Бо на кухні окрім чорного, духмяного й червоного перцю не було нічого. Тепер же маємо чималенький асортимент приправ. Хіт - це баночка приправи "для шашлику. Кримська", за якою у нас закріпилась назва "Крим наш" - запах від курки з цією приправою розповсюджується по усьому кафе!

Мене просто переповнюють гордощі від моїх сусідів!

Дякую, дякую вам, сусіди!

Не перестаю вами пишатися!

Коли я розповідаю на кухні про "наших сусідів", які завжди допоможуть, мені кожного разу дивно, що для інших людей таке добросусідство - дивина.

Мені здається, що наш будинок найактивніший і найдобросусідськіший.

Останні пости

Дивитися всі

З початку війни я проростаю новими й новими точками. Ворзель - це Юрка Борисов, колега по ансамблю, з яким ми знайомі довще, аніж з моїм чоловіком. Буча - це наша бухгалтер, її донька-моя хрещениця,

Вчора наш кухонний волонтерський проект закінчився. Вже більше тижня ми відчували перебої з продуктами, викручувались як могли, доварюючи все, що мали на кухні: пшеничні й пшоняні крупи, рис, макарони

Підчищаємо все, що лишилось з продуктових запасів на кухні. Бо за 4 дні наш проект "волонтерська кухня на Шота" закінчується. Всі ми мріємо про те, що тииииииждень будемо відпочивати, а там вже подиви