05 серпня 2025

Третій день ніяк не вдавалось нормально поговорити з Петею. То він дзвонить — я не бачу. Передзвонюю — скидає: то за кермом, то «техніка пішла, передзвоню» (як потім з'ясувалось "техніка" - то ворожі таки)

Нарешті сьогодні вдалось. Новин у нього — цілий міх. Здав командування 6-ю ротою, тепер — командир окремої роти протитанкової оборони. Звучить круто, але зарплата впала майже до мінімальної, а відповідальності й паперів — хоч греблю гати. Шукав собі «писарчука» (за штатом не передбачено) — знайшов військову з сусіднього підрозділу, воювала там разом з чоловіком доки підрозділ не переформатували. Чоловік радий, що дружина тепер служитиме у Петі.

Паперова робота забирає до біса часу й сил.

-Танк на нас іде, а я десять разів подумаю чи стріляти. Бо на один вистріл - десяток бумажок потім написати.

Цієї неділі Петя просидів 14 годин за комп'ютером заповнюючи всілякі форми, звіти, подання. Врешті решт просто роздрукував усе, розклав папери, попідкреслював олівцем потрібні цифри, склав на калькуляторі....

На новому місці потрібно ВСЕ, багато і "ще на вчора". Рота не піхотна, шанцевого інструменту нема. А окопуватись тепер треба усім, бо дрони заїдають гірше за бліх: потрібні укриття, укриття й укриття. Що що, а за 3,5 роки у піхоті Петя вміє зробити укриття будь-де і будь з чого. Але потрібні лопати, кирки, мішки. А емтезешники (служба матеріально-техеічного забезпечення) не змінились з часів останньої, і передостанньої війни. Як тоді у них серед зими снігу не допросишся, так і зараз видають як від серця відривають якісь недолугі важезні, тупі лопати, мабуть ще часів тієї ж останньої чи й передостанньої війни.

Тож сідаю за пошуки павербенків, мішків, саперних лопат великих і малих, вже знайомі мені fiscars. Я теж за 3,5 роки війни обросла потрібними контактами: і з сусідкою, яка працює в компанії, що робить знижки на гаджети для волонтерів. І з хлопцями, у яких я раніше купувала лопати...

Отой детектор дронів для мене зовсім не знайома штуковина, навіть і не знала, що такі пристрої є. Почала розбиратись - ого, то це все українські розробки, є кілька різних модифікацій, вони постійно вдосконалюються. Бо того, який просив Петя (такий бачив у сусідньому підрозділі - дуже допомагає екіпажам машин) вже нема в продажу, тепер є досконаліші. До середини дня узгоджую усе з Петею, оплачую 1 детектор дронів, 3 саперні складані лопатки (трансформуються у кирку, сокиру, та взагалі у бозна що - не дарма Петя з його досвідом саме такі вибрав - перерила Інтернеті, лишилось всього лиш 3 на складі - гарна річ, на розхват), лопати fiskars 4 довгі і 4 короткі, 800 міцних мішків. Звучить не надто войовничо, але це вкрай потрібні речі для виживання й захисту. Великі волонтерські фонди закуповують дороговартісні РЕБи, дрони авто, медеваки; маленькі волонтерські об'єднання, як оце наше - щось посильне. За ці роки кожен знайшов свою нішу, де він може бути корисним, де може допомагати фронту.

Власне, так повелося у нас ще з часів першого Майдану: ніхто нікого не примушував, не керував, але кожен ставав на ту ділянку, де міг чимось допомогти загалу: носити на Майдан чай чи кагу; писати поакати; привозити шини...

Складнощі сьогодні виникли там, де не очікувала: б/в транспортерна конвеєрна стрічка. Поки зрозуміла скільки її треба і для чого (хлопці вирізають з неї такі собі щитки на машини, від лобового скла і до землі, це дає який-не-який захист і від "пелюстків" і від "ждунів - це все різні види дронів), які мають бути параметри. Та й Петя, бачу, разом зі мною розбирається. Бо сам зізінався: "нам привозили - ми її різали. А яка там щільність, зношеність і т.і. - то я не задумувався". Ага, то раніше не задумувався, як рядовим був. А тепер - командир, має в усьому розбиратись сам.

За один день вдалось закупити все, що сьогодні попросив Петя. Часто друзі з-за кордону цікавляться а як ми це все купуємо? Та наша волнтерська кухня нині дуже проста: знаходиш в інтернеті, пишеш чи дзвониш, узгоджуєш, отримуєш рахунок чи просто номер приватної картки, платиш туди зі своєї приватної картки (на яку скидають кошти сусіди, друзі, рідні), повідомляєш куди і кому всі ті товари відправити (Петі, на найближче до нього відділення Нової Пошти) і все. Ніяких договорів, ніяких гарантій, ніяких страховок. Усе тримається виключно на довірі. Між українцем і українцем. Які працюють на перемогу. Ба більше, часто продавці роблять значні знижки коли бачать, що це відправляється для хлопців на фронт. Наприклад, оті знамениті, улюблені Петіні лопати Fiskars ("ти стоїш - вона копає") в інтернеті коштують більше тисячі за штуку, а нам продавець віддає за 840грн, ще й сам оплачує пересилку Ноою Поштою.

Такі дні, коли все вдається зробити для допомоги фронту - одні з найкращих. Відчуваю, як наповнююсь енергією та сенсом, і навіть втома відходить на другий план. Бо немає нічого кращого, ніж знати: твоя маленька дія — частина великої спільної справи.

Ще написати сусідам і друзям детальний звіт і подяку. І звісно - знову просити у них грошей, мотивувати, заохочувати....

день наступний

день попередній