Почала цей щоденник у лютому 2022. Щоб не забути як все починалось. Потім – щоб розповідати друзям і рідним як ми тут, у Києві. 

 

І хоча від початку Великої війни знала, що вона надовго (для себе чомусь поставила строк не менше 8 років, із затуханнями й розгортаннями), але не думала тоді, що оце записування нашого тилового життя теж буду вести роками. 

 

З часом описування стало важливим передовсім для себе самої, бо так дні й ночі обстрілів, допомоги, тривог не зливаються в суцільний потік, а залишаються у пам’яті окремими — зі своїм часом, станом і сенсом. 

 

Я просто фіксую життя — таким, яким воно є тут і тепер.​