28 лютого, понеділок

П'ятий день війни. А я спокійна мов танк ЗСУ. Я точно знаю, що після перших метушливих днів війни кожен знайде своє місце. І я теж.

Так і сталось: сусідка-волонтерка кидає в чат інформацію, що потрібні волонтери на кухню Печерської ТерО. Але так, щоб на 3-4 дні там жити й куховарити, а потім можна сходити додому на день. Готова! Збираю те, що є під рукою в офісі (бо ми з чоловіком вже третій день як переїхали зі своєї квартири на 9-му поверсі до свого ж офісу, теж на Печерську, проте на першому поверсі): балетки, яхтенні шорти, яхтенні майки. Зубна щітка, ліки й паспорт і так тягаю з собою в рюкзаці з першого ж дня війни. Йду!

КПП. Черговий проводить вглиб корпусів. Якийсь начальник. Кілька питань. Паспорт. Григорівна, завідувачка кухнею, видає фартуха, шапочку і невелике простирадло, поселення потім. І я вже в м'ясному цеху.

- Кладеш на ваги - рівно 400 грамів фаршу. Чула? Не 390 і не 410! Рівно 400.

Ага, та ніби ясно. Майже як тримати курс яхти по компасу: 236 - багато, 226 - мало, треба рівно 230.

Ще дві такі ж в фартухах і шапочках, які поруч ліплять з цього фаршу котлети, виявляються мамою і донькою, які прийшли на 2 години раніше за мене. Іра і Соломія. На перший погляд і не збереш відразу хто мама, хто донька: обидві тендітні і маленьків чому та душа тримається.

За годину з'являються Аня, Марина, Яна, Аня, Зіна.

Наступного дня - Влада, Настя. Іра. Аня і Ельвіра.

50-літрові каструлі. 250-літрові парові котли. Електричні сковороди розміром з розкладачку. Підливка. Каша. Суп. Салат, який змішуємо на столі!

Усе незнайоме, незрозуміло як працює. Миття котлів холодною водою після пшеничної чи рисової каші. А після жирного супу?! Тонесенькі і невисокі Іра й Мія навіть не дістають до дна котла, як би не перехилялись і не витягувались навшпиньки. Проте старанно відтирають ганчірками борти котлів від пшеничного клейстеру. Хукають на задеревянілі від холодної води руки (хоча навколо – спека від парових котлів) і знову пірнають в котел.

Коли добираємось до ліжок засинаємо миттєво. Ніяких думок, ніяких переживань, ніяких тривог чи сирен (ми ж спимо у підвалі). А назавтра - підйом о 5.20. І знову - котли, пар, каша, салат, курки, котлети, суп, каша....




Останні пости

Дивитися всі

Мабуть, я знову переоцінила себе. Тиждень тому, після провідування поранених, зайшла на наш Печерський базар за овочами і … не змогла не поділитись з продавчинею Олею. Про хлопців, звісно. Про те, що

«Оксанко, як Ви? В якомусь проекті зараз, десь допомагаєте? Я щось не знаю куди себе приткнути. І роботу кидати не можна, а користі від мене там мало» - це від Ані-старшої. «Приглядаюсь до всього – ал

«Щось чути від наших?» - цікавимось ми одна в одної кожного разу як бачимось чи листуємось. Ми – це ті, хто лишився тут, в безпеці. Наші – це ті з нашої кухонної команди, які зараз на фронті. Ми дуже