7 лютого 2023

Тримаю зв'язок з хлопцями на фронтах: і просто поспілкуватись, і прислати свічок (які заливають Ігор і Юля - батьки Ані-старшої) чи пиріжків.

Петруся бригаду перекинули з-під Бахмута до Соледара. Так, з одного пекла в інше. Але хлопці не ремствують: добре, що не серед поля, а в такому-сякому ліочку, точніше лісосмузі між двома полями. Добре, що Бог послав нам теплу зиму, то понавикопували землянок: на кухню, на склади, на спальні.

До такої відкритої кухні навідуються і миші-полівки, і бурундуки, хлопці їх пригодовують окремо, щоб у них бажання не було лазити де не треба.

Пес прибився до бригади, хлопці жартуючи інструктором називають.

Женя в новій штурмовій бригаді - на Білоруському напрямку. На всі мої пропозиції прислати свічок чи пиріжків запевняє, що все у них є, що слати краще тим, у кого зараз гаряче.

Знаю, що й у них там далеко не відпочинок, прсиійно ведуть розвідку дронами що там кацапи готують. Постійно вчаться, вдосконалювався.

Кирило, наш колега з яхт-клубу, воює зараз під Бахмутом.

Теж, як і Женя, дронами управляє. Веде аеророзвідку, виявляє москальську техніку, наводить нашу арту на них. Такі веселі відео звідти шле: і з піснями і з жартами, і з красивенними заходами сонця, які дуже схожі на наші тутешні, на Дніпрі, на яхті.

І я не просто вірю, а пе-ре-ко-на-на, що цей відеоряд продовжиться так, як він починався! І будуть знову заходи сонця під вітрилом! Хай не цього літа. Але БУДУТЬ! І все завдяки нашим захисникам і захисницям!

Кирило пише, що їздив на зустріч зі своїм братом-близнюком, Данилом. Рік не бачилися. Вони зараз в Харківській області. Дві години дороги і нарешті обнялися.

Андрій, наш наймолодший з кухонної ліцейської команди, поки що й досі в тилу, розслідування по їхньому взводу триває. Влітку були вони і в Часовому Яру, і на Харківському напрямку. Але .... складні там були ситуації, конфлікт між старим кадровим військовим командуванням і молодими гоноровими хлопцями "з гражданки". Складно. Проте хлопці впевнені у своїй правоті, мають докази для суду, тож борються зараз не з зовнішнім ворогом, а з недосконалістю нашої армійської системи.

Нам, не військовим, і тим хто не побував в тому пеклі, важко розбиратись в усіх хитромудрощах військових наказів, положень. Ми з дівчатами просто підтримуємо Андрія, тому що він - один з нас, тому що хоч і недовго, але працювали з ним пліч-о-пліч.

Олександр "Бусінка", якого в нашій лікарні хірурги зібрали як лего, поскріплювали тазові кістки пластинами, на передову більше повернутись не зміг, проте служить зараз у Вінницькій області..

Квартиру його в Харкові розбомбило ще влітку. Дружина з дитиною виїхали в Польщу, знайшла там роботу. Олександр страшенно скучає за ними, та поки є сили й здоров'я дякувати нашим лікарям - служить.

Юра, наш квартирант, якого мобілізували влітку, - на Дніпропетровщині. Дуже болить спина. Певно, що на собі бронік, зброя, набої; холод в окопах - і старі проблеми зі спиною вилізли. Знеболювальне коле та й по всьому. Та дали кілька днів відлежатись. То Оля, дружина, їде до нього на побачення. Бо очікувану відпустку (у березні обіцяли відпустити додому на тиждень) скасували: з дня на день очікується новий наступ москалів, які вже зараз відпустки.

А ще ж є хлопці, яких я жодного разу не бачила, але листуємось і ми з сусідами шлемо їм чи окопні свічки чи пиріжки. Влад, колега мого сусіда, десантно-штурмова бригада тримає оборону на Лиманському напрямку. Діма, родич моєї сусідки, і його побратими з 79-тої окремої десантно-штурмової бригади продовжують стримувати ворожі атаки під Мар'їнкою. 

Тепер карта воєнних дій для мене виглядає інакше, ніж раніш, це не лише напрямки і знайомі номери бригад, це хлопці: Соледар - це Петрова бригада, Бахмут - це Кирилова бригада, на Лиманському виступі - Владислав з десантно-шиурмовою, під Маріїкою - Діма з хлопцями, трохи вглиб стоїть Юрина бригада; на півночі - Женіна штурмова.

День наступний

День попередній