6 березня 2023

Млинці, млинці, млинці. Ми з сусідкою Ірочкою смажимо їх кілька разів на тиждень. Для хлопців на фронт. Поки ще погода дозволяє пересилати продукти (бо з передової на базу за посилкою приїжджають далеко не кожного дня. Хоча дійде посилка за 1 день, проте чекати на водія може і 3 дні, і 6), ми намагаємось хлопцям щось домашнє, смачненьке висилати.

Сьогодні - млинці для Петруся і його побратимів. Сусідка його ніколи не бачила (як, втім, й інших хлопців, яким ми шлемо ці посилки), проте з готовністю смажить гори млинчиків.

Марина теж збирає частину посилки: дівчата з базару поприносили сало, смалець, відерце квашеної капусти.

І ще замовила хачапурі. Петро так щиро зрадів, коли минулого разу знайшов у посилці хачапурі, кухарі, лаваш. Хачапурі замовляю тут же, на Печерському базарі у Лаші і Ніко - власників невеличкої грузинської ятки на Печерському базарі. Де випікають найсмачніші у місті хачапурі. Я знаю цю пекарню вже близько 20 років! В часи Помаранчевої революції вони працювали поруч з нашим колишнім офісом, і ми, як і зараз, там купували гарячі соковиті маслянисті хачапурі і носили на Майдан. Ніко тоді ще малим був, а його батько і старший брат самі замішували тісто, самі випікали хачапурі у малесенькій ятці на розі Цитадельної і (огидно сказати) Московської (благо, зараз це вже вулиця Князів Острозьких).

- Нет, денег не надо. Это для ребят на фронт? Путь им будет вкусно! И чтобы они были живы! - Ніко навідріз відмовляється від оплати за замовлену випічку.

Я безмежно вдячна їм. Пояснюю, що замовлятимемо у них випічку доки холодно, а далі.....

- Ничего, мы что-то придумаем, - з готовністю відгукується Ніко, - лаваш будем делать, лаваш долго хранится!

Ані Лаша, ані Ніко не знайомі з Петром.

Минулої п'ятниці ми брали хачапурі для Василька, з колишньої бригади Жені і Влади (ми з ними працювали перший місяць війни на волонтерській кухні у військовому ліцеї. Затим кожен пішов своєю дорогою: Влада і Женя підписали контракт з ТРО і пішли на фронт, на Запорізький напрямок. Зараз Женя служить на північному напрямку і запевняє, що у нього відносно спокійно, тому посилки просить слати для його колишніх побратимів). Я не бачила Василька жодного разу, проте ми листуємось.

Сьогодні ми відправляємо посилку Петрусю, моєму колезі з тієї ж волонтерської ліцейської кухні.

За кілька днів пануємо посилку для Владислава і хлопців 95 ОДШБ під Кремінною. З Владом я теж не бачилась, він - екс-колега мого сусіда.

І на тому тижні, як погода дозволить, то ще на 79 ОДШБ відправимо, там де служить Діма - чоловік сестри моєї сусідки. З Дімою ми спілкуємось виключно через сусідку, бо я так і не встановила собі Signal. До того ж, і зв'язок там, під Мар'їнкою, не стабільний. Тож я пишу Ані, Аня - Дімі. А потім - у зворотному напрямку.

Днями ми налагоджували відправку для них спальників. Все склалось несподівано. Ми всі за цей рік "обросли" якимись горизонтальними зв'язками: друзями, знайомими, знайомими знайомих, сусідами :) . І оте горезвісне кумівство теж зараз ой як в нагоді: маю сестру, у неї - кум, у кума - друзі чи родичі з Чернівців, які мають благодійний фонд. Оцей БФ мав на складі спальники. А бригада Діми потребувала цих спальників. Все це з'ясувалось у розмові / листуванні. За кілька днів так само з'ясувалось, що друзі мого іншого сусіда (якого я теж жодного разу не бачила) терміново потребують турнікетів. Бо передова, бо використовуються, бо запас вичерпується. І знову: з однієї сторони - листування у нашій сусідській viber групі, з іншого - спілкування з сестрою. Результат: сьогодні хлопці отримали турнікети, а спальники для Діминої бригади зараз вже в дорозі.

Просто ми сконтактували одне з одним у правильний час :)

Не перестаю дивуватись українцям, які допомагають і підтримують навіть не знаючи одне одного.

Не перестаю радіти коли бачу які дива зараз роблять люди, що об’єднуються заради однієї мети.

Оце неймовірне відчуття того, що ти не один не зникає вже більше року. Відчуття того, що ми разом, що ми справді одна родина.

День наступний

День попередній