25 серпня 2022

«Щось чути від наших?» - цікавимось ми одна в одної кожного разу як бачимось чи листуємось. Ми – це ті, хто лишився тут, в безпеці. Наші – це ті з нашої кухонної команди, які зараз на фронті.

Ми дуже просили їх хоча б інколи, за нагоди, писати всього лиш два слова: живий, здоровий. Поки – тиша. Ми, тутешні, розуміємо, що хлопцям і дівчатам там нема ані часу, ані можливостей, бо всіх просили видалити всі свої аккаунти у соцмережах. Проте продовжуємо чекати якоїсь вісточки….

решті решт не витримую і сама пишу Владці, у середині серпня. І вона відповідає!!!!!!!

«Зі мною та Женею все нормально,ми працюємо, зараз знаходимось на 0, важко дуже, що морально, що фізично, але ми тримаємось. Дуже вдячна за таку підтримку та теплі слова, ми завжди пам'ятаємо та згадуємо про вас, Всім кого будеш бачити з наших передавай привіт».

Боже, яка це була радість в нашій маленькій групці!

А далі вийшов на зв'язок Петя. І не просто живий і здоровий, а й зі своїми кулінарними шедеврами в польових умовах.

І лиш від Андрія, нашого наймолодшого, ані слова. Влада писала, що він виходив до неї на зв'язок, що був під Бахмутом, їх розбили, перевезли до донецька. Як неймовірно важко чекати!

І ось – на-реш-ті!!!!! Всього три слова і фото. Але ж які вони дорогі, оті три слова від Андрія! «ЖИВ ВСЕ ОК»

Відлягло від серця. Сьогодні. І далі – знову чекати.

День наступний

День попередній