14 листопада 2025

Ви зможете знайти слова для матері, яка втратила сина на війні? От що можна сказати матері? Що ви пишаєтесь її загиблим сином? Що дітям ніколи не буде соромно за свого батька? Що треба жити заради внуків, заради іншого сина (який без ноги з 2022), доньки?

Середній син Тані Моцсєєвої загинув. Звістка прийшла сьогодні, хоча загинув ще 10 днів тому.

Старший син - Сашко - пішов добровольцем у лютому 2022, за кілька місяців був поранений, втратив ногу, довго лікувався, дуже довго реабілітувався, вчився ходити на звичайному протезі, потім сам збирав гроші собі на біотонічний протез і лише з 2024 року зміг ходити, працювати. З думкою про повернення на фронт до побратимів довелось розпрощатися, бо нога ампутована аж до хребта, тож рухливість умовна, не для фронту. Продовжує допомагати побратимам на посаді уповноваженого з ветеранів і переселенців у Снігурівській районній адміністрації.

А середній син - Мишко - виховував 2 прийомих дітей й 1 свого, але врешті теж пішов добровольцем влітку 2025. 2 місяці навчання, 2 тижні залагодження у новій бригаді на Покровському напрямку (де зараз пекло), перший вихід на позицію і все.

Говорити з Танею було важко. "Не можу уявити його мертвим", "не знаю обставин, не знаю чи загинув відразу, чи може пораненим стікав десь кров'ю" - Таня не нарікає, не звинувачує, хоча обидва її сини постраждали на цій війні. А скільки ж ухилянтів і СЗЧ ховаються! Лише за цей рік відкрито 161 461 провадження щодо СЗЧ.

Дві наші спільні з Танею знайомі мають синів-ухилянтів: одна вивезла сина в Польщу, у іншої син не реєструється в базі, живе, працює ....

Одна подруга не змоглп подзвонити Тані і висловити їй співчуття, бо має сором. І соромно перед людьми, і страшно за сина - отакі почуття роздирають її. Інша ж і написала, й подзвонила, без будь-якого сорому. Поганому виду нема стиду.