13 вересня 2022

Мабуть, я знову переоцінила себе. Тиждень тому, після провідування поранених, зайшла на наш Печерський базар за овочами і … не змогла не поділитись з продавчинею Олею. Про хлопців, звісно. Про те, що лежать там з літа. От кого в чому вивезли (т.т. в майці і всьо, бо здебільшого кінцівки поранені, тому штани відразу порізано й викинуто). Зараз похолодало. Ми, в тилу, готуємось хто як може до холодів. А про хлопців хто подумає? І мабуть, голос мені зрадив, чи може й сльоза зблиснула, бо пані Оля дзвонить мені наступного дня: «Оксанко, а зайдіть-но при нагоді». Ятка у них з чоловіком невеличка, проте завжди затишна і заповнена зеленню, помідорчиками, малосольними огірками й усілякими соліннями. «Ось, - і пані Оля виносить мені кілька пакунків. – Це ми з донькою вчора купили. Взяли х/б-шних кофт, штани на кнопках– донька прочитала що дуже потребують поранені саме таких, шкарпетки, труси, жилетка, куртка…» Я знову ледь стримуюсь, щось я останнім часом тонкосльоза стаю. Ну їй-Богу, хто залишиться незворушним?! «Бо серце болить за дітей, але не знаємо де і що конкретно потрібно. А тут саме Ви. О, і відерце меду, хлопцям зараз це потрібно. І ще оці два ящики малинки, внучка сама збирала.», - з-за спини пані Олі показується личико Марусі. – «Спочатку хотіла малюнок намалювати солдатам, а потім вирішала, що краще піде малини назбирає».

Господи, чи так буде завжди?! Що кожному поколінню українців воювати, захищати, а хто старший чи молодший – допомагати чим може?! Бо я ж пам’ятаю як ми з пані Олею, з Мілою й Любою (теж сусідки по ятках) купували взуття хлопцям на Майдан ще на Помаранчеву революцію. І потім – на революцію Гідності: спочатку яблучка, потім щось суттєвіше для бутербродів, а потім – знову взуття, але вже не на Майдан, а на війну. І ось – знову?!

Розповідаю про це мамі.

– Це треба до волонтерів звертатись. Ви ж з Сашком на всіх хлопців не накупите. – Ма, волонтери – це ми з Сашком і є, – я вже втомилась це нагадувати мамі. – Але так, справді, на всі шість палат не накупимо. – Отож я й кажу, до справжніх волонтерів. Тю, а ми шо – типу несправжні?!!!! Кожен робить стільки, скільки може. Скільки має сил, фінансових можливостей, а головне – волі. "Ci, grazia, volentieri" – оця типова чемна відповідь з курсу італійської мови, завчена до автоматизму, кожного разу приходить в голову, коли згадують про волонтерів. Робити щось залюбки, без примусу, добровільно – це об'єднує усіх волонтерів, і одинаків, і спільноти. Але мама справді має рацію, наодинці чи й удвох-утрьох не все вдається зробити. Що ж, мамо, дякую за підказку! Я – крапля в океані. Але ж поруч маю такі ж краплі – мої сусіди! Маленький ставок крапель мого села Верхній Печерськ.

І поки веземо з чоловіком теплі речі і від пані Олі, і куплені нами, пишу знову своїм сусідам. Не відчуваю незручності за такі періодичні звернення до них.

Бо, як щойно сказала пані Оля: «багато хто хоче чимось допомогти, та не завжди знає де і чим».

Бо хлопці прибувають в лікарні, оперуються, лікуються, переправляються на протезування, на реабілітацію, а на їхнє місце прибувають нові І лише той, хто не хоче цього бачити, не бачить наскільки збільшилась щоденна кількість вертольотів медичної авіації (як мінімум з половини вікон нашого будинку їх видно кожного Божого ранку).

Бо читаючи такі довгоочікувані новини про наш контрнаступ, кожен має множити кількість 200-х і 300-х москалів як мінімум на 5 наших - це наступ!

Бо я знаю, що серед моїх сусідів достатня кількість тих, хто не може не думати про хлопців і дівчат, завдяки кому ми зараз спимо спокійно. І що кожен (звісно, не ті, хто починає фрази з "их должны одевать", а ті, хто відносить "их должны" до себе; хто відчуває, що і хлопець на "нулі", і ми - єдині; хто розуміє, що поранені не будуть відбирати у своїх побратимів зимовий одяг) має звернутись до себе з питанням: чим зараз я можу допомогти? Бо ми - не Верхній Рогачик, і не Горішні Плавні, і не Салтівка. Ми - СТОЛИЦЯ. Ба більше: ми таки Печерськ-Печерськ, т.т. вже центріше не буває. Це саме нас захищають най-найбільше.

Перші пропозиції від сусідів починають надходити поки я в лікарні роздаю кофти, штани, шкарпетки. На обід наступного дня я маю на картці чималеньку суму. Ще кілька днів йде на те, аби знайти де і що купити. Врешті, знаходжу і кофти, і штани на кнопках, і труси на молніях, і жилетки. І «я вам покладу від себе ще кілька кофт, дуже хорошої якості, до тіла пораненим буде добре». І «для поранених берете? То ми даємо знижку. Та ні, ніяких підтверджень не потрібно». Так само й мені не потрібно ніяких підтверджень, що саме цей товар буде відправлено – я спокійно сплачую, анітрохи не сумніваючись. Бо країна зараз тримається на довірі.

Замовлення, оплати, накладні, «Нова Пошта» отримання - і наш з чоловіком невеличкий офіс наповнюється кофтами, жилетками, шкарпетками, штаньми. Щось віддаю Наташі для перешивання: тим, у кого плечові поранення теж треба щось тепленьке, а для цього треба розпороти бокові шви, вшити клин і поставити кнопки чи липучки. І Наташа, так, моя незамінна чарівна Наташа, з якою працювали на кухні в ліцеї, яка приходила допомагати на волонтерську кухню, береться все це перешити. Хоч сама зараз все ще у пошуках нового приміщення для свого ательє ремонту одягу, але машинка вдома, тож буде викроювати, вигадувати, конструювати.

Так, війна страшна. Але це також час, коли зустрічаєш чудових людей. Усе боягузливе принишкає, ховається, звітрюється, здрискує. Натомість люди совісні, добрі, відповідальні починають діяти. Власне, вони не можуть не діяти, не можуть сидіти склавши руки, не роблячи нічого в час війни. І далеко не всі вони сміливі, проте розуміння того, що саме зараз треба докладатися чим можеш до оборони своєї землі, робить їх і сміливими, і винахідливими.



Останні пости

Дивитися всі

"Хрещена, а що ти робиш, коли нема електрики?" - цікавиться Богдан, мій племінник і хрещеник. О, та в мене багато всього є в запасі: мотати мотанки (це якщо вдень і ще світло); помити голову (це якщо

Петя вийшов на днях на зв'язок! Завжди чекаємо на таке з нетерпінням. Він зараз на Краматорському напрямку. Прислав відео: смажить на двох сковорідках .... креветки! Каже, просили волонтерів щось віт

Вчорашня масована атака, вже й перестали лічити яка вона за номером, заскочила нас, як і належиться, несподівано. Ледь-ледь налагодились стабілізаційні стабільні вимиканння електрики після попередньо