23 січня 2024

Ранок знову почався з обстрілів. Гепнуло так як ніколи до того раніше. Будинок здригнувся, ліжко заколихалось.

-Десь зовсім поруч. Ану таки вставай і виходимо в коридор, - наполіг чоловік.

Це вдруге за 2 роки повномасштабної війни, коли вийшли в коридорчик - єдине місце в нашій квартирі, де хоча б умовно витримано "принцип двох стін".

У вікні видно дим, що повалив з кварталу неподалік. Приліт таки був поруч.

Проте з відбоєм тривоги на будівництві нового будинку, що між нашим будинком і тим, де гасять пожежу, вже снували будівельники, висотний кран звично крутився, доставляючи матеріали. Вулицею гуляли собачники - приліт чи не приліт, а тваринам треба!

Внучка через Телеграм допитувалась: "А в вашому будинку вікна повибивало?" - "Ні, все ок. А ви як?" - "То й добре, що у вас добре. У нас теж. Вже їду в школу"

Діалоги доби.

В сусідських будинкових групах - ані чичирк! Хоча як мінімум пів будинку, у кого вікна виходять на сторону, де прилетіло, зараз спостерігають за димом і гасінням пожежі. Але навіть найбільш язикаті на другому році війни вже добре розуміють, що писати зараз не можна.

День наступний

День попередній