22 лютого 2024

"Поки все є, та й зима вже кінчається" - це Петя на моє випитування чи прислати їм окопні свічки, термохімічні грілки, чи може пиріжечків домашніх, чи вареннячка. Петя вже тижнів два як виписався з госпіталя після поранення, відразу - назад на передову. А оце зараз написав, що їх нарешті відвели на перепочинок. І навіть більше - чекають на поповнення. Ну, та дай боже аби так.

А зима й справді йде на кінець. Оце сьогодні їздимо з Сашком: тушонка, вологі серветки, білизна, одяг для переселенців. Коробки й пакети забрати - в машину - привезти в лікарню - перенести з машини. То навіть у светриках і жилетках вже й жаркувато. І це тішить! Значить, пережили цю зиму.

І жодного разу не відключали електрику. Принаймні в Києві.

Звісно, це не остання зима війни. Зараз це вже розуміють усі, навіть найзатятіші оптимісти. Проте мені здається, що оце усвідомлення того, що війна не закінчиться цього року, не підсилює депресію, а навіть навпаки. Я не робила опитувань, але серед свого кола знайомих бачу, що депресивних чи панічних настроїв стало менше. Депресія була коли хибні очікування ("війна закінчиться у серпні / восени / до весни і т.і.") не справджувались. Зараз вже таких очікувань мало в кого лишилось. Війна закінчиться - це безперечно. Але точно не скоро. Дуже не скоро.

І з цього є як мінімум 2 висновки; 1) треба жити тут і зараз; 2) треба докладати всіх зусиль, що маєш, аби бути корисним для захисту.

Мої сусіди і друзі - найкращий тому приклад: анітрохи не зменшують донати! А скільки ж зараз дописів, де нарікають, що "другий рік війни, люди втомились" і т.і. Ну от, по нашому маленькому волонтерському фонду бачу: ні, ніякої втоми. Можливо навіть навпаки: тепер з'явилось розуміння того, що війна надовго, на 5, на 8 років. І що від кожного, хто тут живе, залежить чи залишиться живим його родич, друг, той, хто зараз на передовій; чи повернеться він з цієї війни живим.

день наступний

день попередній