top of page

09 вересня 2023

Мої неймовірні вірні сусіди, друзі, знайомі і навіть незнайомі підтримники!

Давно не звітувала про нашу з вами роботу. Ось дещо з того, що наш мікроволонтерський фонд зробив за останні кілька тижнів: - закупили в нашу підшефну лікарню кільканадцять коробів вологих серветок і пелюшок, бо якась нестиковка в логістиці лікарні сталась: новоприбулих багато, а поставки затримались. А це саме те, у чому перевага отаких маленьких фондів: ми завжди поруч, ми можемо "закрити" якісь термінові потреби. Саме тому я вам усім вдячна, що не чекаєте якихось спеціальних оголошень і робите внески у фонд. Бо кошти можуть знадобитися отак несподівано. - зібрали для лікарні постільну білизну, дитячі пелюшки, рушники - це те, в чому там завжди, завжди є потреба; - зібрали для поранених шорти, штани, футболки, труси. Труси шиє знайома нашої сусідки. Просто так, самостійно, після роботи. І передає для лікарні і для фронту. - закупили чергову партію тушонки в лікарню, для підгодовки; - відправили переселенцям в Снігурівку 5 коробів одягу; - зробили внесок для майстерні, де ремонтують оптичні прилади. Для ЗСУ майстри (святі люди!) ремонтують все безкоштовно: мені хлопці передали тепловізор, я принесла у майстерню - все відремонтували, тепер тепловізор як новенький!. Але ж ми розуміємо, що для того аби ремонт був безкоштовним, кошти на запчастини треба десь брати. А є у нас і "більші" проекти! Так, за літо у фонді зібралась значна (ну, як для такого сусідського фонду) сума, тому ми змогли зробити й більші покупки для підготовки наших захисників до зими. Звісно, самотужки всього не купиш, проте ми зробили внесок на загальний збір: - 18тис - на генератор й інвертор для 54 ОМБ. - 10тис. - на автономні дизельні обігрівачі для 13-тої бригади НГУ "Хартія";

Зробили благодійний внесок у лікарню №6. З якого доброго дива, спитаєте? А ось така ситуація: поранений, який з нами на зв'язку вже більше року, ще як лежав в ортопедії в обласній, зараз має знову лягати на реабілітацію, в цю лікарню №6 ("Медмістечко"). З Костею ми познайомились минулого літа в обласній. Після поранення Костя потрапив в Дніпро, потім - в обласну, потім - реаблітаційний центр, потім - чергова операція в КМКЛ №6, потім - реабілітація під Львовом, знову КМКЛ №6, знову реабцентр.... Не дивуйтесь, ситуація досить типова для поранених. Я значно більше дивуюсь коли бачу сюжети про те як швидко комусь вдалось після операції відразу перейти до протезування і відразу ж ходити. Бо серед моїх знайомих поранених таких історій і не було. Все гоїться, заживає, рубцюється досить довго, кукси не готові до протезування... Щодо Кості - от зараз його знову направили в реабілітаційне відділення КМКЛ №6, а там... а там вимагають зробити "добровільний благодійний" внесок. І ніби й на розрахунковий рахунок лікарні, не у власну кишеню. А проте від цього не менш прикро! Бо можна зрозуміти, що потреби є завжди, у всіх лікарень. Так для того ж треба співпрацювати з волонтерами, з підприємствами! Так, це додаткова праця, це зусилля. Але вирішувати це за рахунок хворих, а тим більше- військових поранених - неприпустимо, на мою думку!

Прикро було й Кості. За той рік, що ми знайомі, він жодного разу не звертався за найменшою допомогою ("Все є, дякую"). А тут....

Звісно, можна було оскаржувати, відмовлятись, знайомі волонтери з військового госпіталю навіть обіцяли підтримку юристів. Але після цього лягати в ту ж саму лікарню, до тих самих лікарів?!

Та й гроші у фонді зараз є.І, зрештою, все то піде справді на потреби для тих, хто проходить реабілітацію. Тож ми невеликий внесок за Костю зробили. І дуже сподіваємось на його відновлення!


Ось такі може й не великі справи. Але, повірте, вони теж важливі: ми "закриваємо" якісь потреби, і більшим фондам вже є можливість займатись більшими справами. А головне - ніякими грошима не виміряєш ту підтримку, увагу й любов, яку дають наші справи хлопцям і дівчатам! Коли вони відчувають, що зовсім не знайомі люди постійно думають про них. Не тому що "так треба", а тому, що інакше не можуть! Дякую вам, мої сусіди, друзі, і від себе, і від хлопців і дівчат!





Останні пости

Дивитися всі

5 березня

Пішов третій рік повномасштабної війни. Й одинадцятий - від початку вторгнення... Їхали через Українку: майже всі рекламні щити містечка - з портретами полеглих хлопців з Українки. І серед них - наш Д

25 лютого

За останні тижні ми з нашим волонтерським сусідсько-товариським фондом: - забезпечили харчування другій групі бійців 95 ОДШБ, які приїжджали з передової сюди на навчання й опанування нової техніки. -

22 лютого 2024

"Поки все є, та й зима вже кінчається" - це Петя на моє випитування чи прислати їм окопні свічки, термохімічні грілки, чи може пиріжечків домашніх, чи вареннячка. Петя вже тижнів два як виписався з го

bottom of page